Олександр Великий

- Вчитель! - Звернувся Олександр Македонський до Аристотеля в час, коли вони перетинали гимнасий (в ту пору освітньо-виховний заклад), - Ось уже кілька років ти мене вчиш мудрості. І з твоїх слів - я багато збагнув, але одне питання денно і нощно мучить мене, а відповідь на нього я не знаю!

- Можливо і я не знаю, юнак, - мляво відгукнувся Аристотель, неуважно роздивляючись ряди тополь, які обрамляли гимнасий (сьогодні, подібні об'єкти звуться гімназія).

- Ні! - з жаром вигукнув Олександр, - Я знаю, що ти навіть якщо чогось не знаєш, то силою думки збільшеною твоїми знаннями, завжди здатний дати відповідь на будь-яке питання. Я ж, як не намагаюся, не можу здолати прірву мого незнання.

- Що ж тебе мучить, мій учень? Яка загадка життя не дає тобі спокою?

- Як треба прожити життя, щоб увійти в історію?! Ні, запитую менш пафосно, що потрібно зробити, щоб історія тебе не минула?

- Ти знаєш відповідь на своє питання, - байдуже кинув філософ.

- Знаю?! - в розпачі перепитав Олександр.

- Звичайно, - обернувшись до юнака, м'яко вимовив Аристотель, - тобі потрібно лише згадати один з моїх уроків метафізики.

- Вчення про причини і першооснову всього сущого?

- Саме так! - ствердно кивнув філософ, - Вчення про першооснови, які і складають предмет мудрості, а значить і містять відповіді на всі питання. Ти пам'ятаєш чотири причини всього сущого?

- Звичайно, Вчитель! - відгукнувся Олександр голосом студента, який витягнув щасливий квиток на іспиті, - звичайно знаю. Перше, - це матерія. Вона вічна, незнищувана і несотворима! Вона ...

- Далі, - перервав Олександра Аристотель, - і коротше.

- Друге, - форма. Через людей форми різноманітних речей створює Бог.

- Далі і ще коротше.

- Третє - похідна причина. І четверте - мета. Вищою метою є благо.

- І ти після цього не знаєш відповіді на своє запитання? - Поцікавився Арістотель.

- Поки ні.

- Тоді поглянь туди, - філософ скинув руку в те місце де вони почали прогулянку, - що ти бачиш?

- Лікей, який заснував Вчитель.

- Ймовірно Платон, якщо час відкине всі його інші досягнення, все ж увійде в історію, як учитель Аристотеля. Я, як його учень, залишу свій слід в ній, швидше за все, якщо пропадуть в вогні мої філософські праці, за рахунок того, що заснував структуру ликеїв і гимнасий.

- А я?! - болісно запитав Олександр.

- Подивися на мене, - ніби не почувши учня, продовжував Аристотель, - що ти бачиш?

- Туніку, в яку ти одягнений.

- Ще?

- Сандалії, в які ти взутий.

- Ще! - Вже дратуючись від того, що Олександр такої некмітливий, різко повторив філософ.

- Твою сумку? - невпевнено сказав Олександр.

- Нарешті! - задоволено вигукнув Аристотель, - Її пошив мені мій друг Андріас Горчінкас. Так ось він уже увійшов в історію.

- Чому? - розчаровано поцікавився Олександр.

- Тому, що вона відповідає всім чотирьом причинам існуючого. Минуть століття, а вона залишиться. Згідно з другої причини сущого вона має бездоганну форму, та й мету несе шляхетну - допомогти людині в побуті, звільняючи час для великих справ. Та й нарешті, в ній зручно носити з собою їжу, коли ми вирушаємо на заняття. Знайдеться місце для сувоїв великих філософів. Вода для пиття в ній не перегрівається на сонці.

Олександр при згадці про їжу відчув голод та й просунув руку в свою сумку за їжею.

- І неважливо, - вів далі Аристотель, - як назве свою сумку Андріас: «Втіха філософа» або «Притулок великих» або ...

- Пригощайтеся, Учителю - перепинив Аристотеля Олександр. Його рука намацала в сумці пряник і він зламавши його навпіл, простягнув одну частину філософу.

- ... або «Pryanik», - киваючи на знак подяки учневі і закінчуючи думку, продовжив Аристотель, - важливо те, що ця сумка вже і є історія. А може, він зробить її іменной, та назве її «Alexander the Great» і тоді ти станеш самою історією.

Я зрозумів! - захоплено обірвав вчителя учень, - Все починається зі слова.

Олександр відступив на крок від Аристотеля і закинувши голову до неба, кілька разів вимовив:

- Great! Great! Great!

І все здійснилося!